Освіта для сталого розвитку дошкільників, або Як організувати роботу з дітьми

Сталий розвиток дає змогу задовольнити потреби нинішнього покоління без шкоди для можливості інших поколінь задовольняти свої потреби. Ідеться передусім про потреби людей у їжі, питній воді, чистому повітрі, комфортних житлових умовах, забезпеченні прав і свобод, мирному співіснуванні, доступі до культурних цінностей і традицій тощо

ЗАВДАННЯ ОСВІТИ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Освіта для сталого розвитку — актуальний інноваційний напрям розвитку освіти в Україні та світі. Про це йдеться у так званих Глобальних цілях сталого розвитку*.

* Цілі сталого розвитку (ЦСР) — цільові показники майбутнього міжнародного розвитку на 2016-2030 роки, ухвалені ООН у 2015 році. Відомі також як Глобальні цілі сталого розвитку — Прим. ред.

Сталий розвиток передбачає розв’язання економічних, соціальних й екологічних проблем. Адже сучасне покоління має залишити достатні запаси соціальних, природних та економічних ресурсів для майбутніх поколінь, аби вони мали змогу забезпечити для себе рівень добробуту, не нижчий за нинішній. Щоб людство успішно стало на шлях сталого розвитку, більшість людей має ощадливо використовувати не лише платні, а й безплатні природні ресурси, дбати про своє здоров’я постійно, а не тоді, коли виникає те чи те захворювання.

Сформувати в дітей нові моделі поведінки, звички, стиль життя дасть змогу парціальна програма «Дошкільнятам — освіту для сталого розвитку» (далі — Програма). Її можна легко інтегрувати з іншими комплексними освітніми програмами, за якими працюють педагоги.

Це освіта не ПРО сталий розвиток, а ДЛЯ сталого розвитку. Тож діти мають не лише ЗНАТИ, а й відповідно ДІЯТИ.

Недостатньо розповісти дітям про те, що економія паперу і його вторинне перероблення сприяє збереженню дерев. Вони мають використовувати цей матеріал ощадливо, разом із батьками здавати паперові відходи до пунктів прийому макулатури. Поступово зі звички така поведінка трансформується у стиль життя.

ПАРЦІАЛЬНА ОСВІТНЯ ПРОГРАМА

Програма ґрунтується на засадах педагогіки емпауерменту, передбачає застосування сучасних педагогічних методів, зокрема інтеракції й критичного мислення.

Мета Програми — сприяти формуванню в дошкільників звичок і моделей поведінки, орієнтованих на сталий стиль життя. Під час освітньої роботи в межах програми залучайте дітей до діяльності, що сприяє повторенню спеціальних дій — моделей поведінки. Ці дії, закріплюючись на рівні звичок, дають змогу дітям ефективно взаємодіяти з оточенням, бути екодружніми, здоровими й упевненими в собі.

Підґрунтям для формування свідомого й відповідального ставлення до власної поведінки, стилю життя, готовності ефективно взаємодіяти є природна активність дітей, їхнє бажання брати участь у спільній справі, небайдужість до чужої біди.

Діти залюбки долучаються до спільної діяльності, коли вона дає змогу їм відчути власну значимість, виявити самостійність під час розв’язання проблем тощо. Завдяки дітям і батьки, і педагоги засвоюють життєво важливі навички екологічно, економічно й соціально доцільної поведінки.

Специфіка реалізації Програми зумовлена особливостями вікового розвитку дошкільників

ЗМІСТОВЕ НАПОВНЕННЯ

Програма передбачає такі курси:

· Діємо разом — для дітей четвертого року життя;

· Маленькі люди великої планети — для дітей п’ятого року життя;

· Дошкільнятам про сталий розвиток — для дітей шостого року життя.

Структура кожного з курсів охоплює три основні теми (модулі), засвоєння яких орієнтовно розраховане на 18 тижнів для старших дошкільників і 27 тижнів для молодшого та середнього дошкільного віку. Кожна тема передбачає три підтеми. Ці підтеми діти п’ятого року життя вивчають по два тижні, діти інших вікових груп — по три тижні.

Кожну тему з дітьми вивчайте упродовж тематичного дня, закріплюйте їхні уявлення, моделі поведінки упродовж двох чи трьох тижнів залежно від віку.

Теми курсів орієнтовані на взаємопов’язані сфери сталого розвитку — соціальну, економічну й екологічну. Вони адаптовані до потреб і можливостей дітей дошкільного віку. У межах кожної з тем плануйте та реалізуйте вузьке коло завдань, тісно пов’язаних із повсякденним життям.

Тема «Спілкування» Діти мають навчитися: • розповідати про важливість налагодження добрих взаємин між людьми й налагоджувати їх різними шляхами; • застосовувати найпростіші етикетні норми; • аналізувати власні звички, спрямовані на налагодження взаємин з оточенням.

Дотримуйтеся кумулятивного принципу навчання, за якого інформацію, засвоєну на початку вивчення теми, діти закріплюють надалі, і вона залишається актуальною протягом усього часу роботи, щоб зрештою стати звичкою.

Зміни в поведінці зумовлюють відповідні зміни у свідомості дітей. У них формується ціннісне ставлення до проблем сталого розвитку нашої країни й людства загалом як до особистісно важливих. Завдяки цьому в дошкільників виникає бажання діяти, аби розв’язати ці проблеми.

У межах кожної теми та підтеми Програми спрямовуйте педагогічний вплив на поліпшення взаємин між дітьми й оточенням, підтримуйте моральний і психологічний клімат у групі, формуйте в дітей усвідомлене ставлення до споживання енергії й води, витрат сировини, зміцнення власного здоров’я тощо. Діти у межах кожної підтеми мають опанувати та довести до рівня звичної поведінки по дві дії — моделі поведінки (табл.).

Моделі поведінки дітей

Курс	Тема	Підтема	Дії (моделі поведінки), що формуються у дітей
Діємо разом (для дітей четвертого року життя)	Спілкування	Люди, які мене оточують	Називаю однолітків на ім’я Звертаюся до дорослих на ім’я і по батькові
		Мої товариші по групі	Звертаюся до однолітків з проханням, пропозицією Виконую вправи разом із партнером
		Мої друзі	Граю з іншими Запрошую однолітків до гри

У межах теми виокремлюйте такі елементи: • ідеї, які необхідно донести до дітей; • мовні формули, що відображають смисли ідей; • дії, які автоматизуються у вигляді звичних моделей поведінки.

Тема «Спілкування» Ідея першого тематичного дня: «Кожного дня люди спілкуються одне з одним. Щоб люди допомагали тобі і добре ставилися до тебе, з ними треба підтримувати гарні стосунки. Такі стосунки починаються із щоденного привітання».

Мовні формули: «Добрий ранок! Добрий день! Добридень! Здрастуйте! Вітаю! Привіт! До побачення! На все добре! До зустрічі! Добраніч!» тощо. Надрукуйте їх на картках і розмістіть на «робочій» стіні, відтак повторюйте з дітьми впродовж дня в різних ситуаціях.

Обов’язковим елементом вивчення кожної теми є вступний і підсумковий аудит — діти мають самостійно досліджувати власну поведінку. Його результати дають змогу дошкільникам усвідомити необхідні зміни й ті, що вже відбуваються, а дорослим — спостерігати за процесом змін і підтримувати позитивний зворотній зв’язок щодо особистих досягнень кожної дитини.

СТРУКТУРА ТЕМАТИЧНОГО ДНЯ

Аби повно та глибоко розкрити тему, упродовж дня інтегруйте кілька освітніх ліній, поєднуйте різні види дитячої діяльності.

Тема дня (підтема курсу) задає смисли всім видам творчої взаємодії дорослих і дітей, що завершується досягненням певного результату. Мета кожного з тематичних днів — сформувати в дітей розуміння того, що необхідно постійно виконувати певні дії і розвивати первинні навички їх виконання. Упродовж наступних днів автоматизуйте ці дії до звички чинити саме в такий спосіб.

Структура тематичного дня передбачає:

· ранкові заходи й інтегроване заняття — перша половина дня;

· відпрацювання опанованих дій — друга половина дня.

Найвдалішим для проведення тематичного дня є перший день тижня — понеділок. У наступні дні протягом двох тижнів закріплюйте й автоматизуйте дії, аби вони природно перетворилися на мотивовані звички.

Перша половина дня

Ранкові заходи проводьте за звичною для дітей схемою, хоча можна й одразу пов’язати їх із темою дня.

Спілкуючись із батьками під час прийому дітей, повідомте їм тему чи гасло дня. Побудуйте відповідно до теми дня ранкову гімнастику або інші види дитячої активності.

Кульмінація першої половини дня — спеціально організоване інтегроване заняття, що поєднує декілька освітніх ліній, серед яких лише одна пріоритетна. Мета цього заняття полягає в тому, щоб діти навчилися:

· пояснювати значення опрацьовуваних дій;

· розповідати про порядок виконуваних дій;

· обґрунтовувати необхідність діяти саме так;

· виконувати пропоновані дії на основі первинного досвіду.

Тривалість інтегрованого заняття орієнтовно становить 25 хвилин.

Друга половина дня

Діти мають закріпити на практиці в різних формах творчої взаємодії, на прогулянці та під час інших видів активності у другій половині дня все, що засвоїли під час інтегрованого заняття. Створюйте спеціальні ситуації, насамперед ігрові, які потребували б від дітей застосовувати набутий досвід виконання дій. Тож під час прогулянок у другій половині дня проводьте:

· ігрові вправи — багаторазове повторення дії сприяє формуванню звички. Інтерес дітей підтримуйте заданим ігровим сюжетом або ігровим предметом;

· руханки — рухливі ігри чи вправи під музику дають змогу переключити увагу дітей на іншу діяльність, поліпшити їхній настрій, активізувати їх і допомогти легко засвоїти життєво необхідні правила;

· експериментально-пошукову діяльність — досліди важливі для розумового розвитку дітей, адже дають змогу самостійно переконатися в істинності сумнівних питань;

· ігри з лялькою — класичний метод роботи з дітьми раннього й молодшого дошкільного віку, за допомогою якого вони заглиблюються в уявні побутові ситуації, а отже засвоюють соціально прийнятні способи поведінки;

· вправи на ігровому полі, організованому за допомогою іграшок та інших предметів;

· дидактичні ігри, які, на відміну від ігрових вправ, мають чітко окреслену послідовність дій, передбачають використання певного набору предметів чи іграшок, проведення відповідного мовленнєвого ритуалу;

· групову роботу мовленнєвого чи художньо-предметного змісту в командах із 3-6 осіб під керівництвом дорослого. Під час групової роботи діти мають змогу звертатися одне до одного, вправлятися в дотриманні спільних правил, обраної ролі, соціально доцільної поведінки, а педагог керує спільним процесом і може непомітно корегувати дії дітей.

Аби дошкільники засвоїли доцільні дії і відповідні мовленнєві формули, «озвучуйте» з дітьми мультфільми, влаштовуйте театральні ігри, під час яких вони розігруватимуть сюжети за допомогою лялькового, настільного театру чи театру іграшок.

Шляхи, засоби та методи патріотичного виховання
дітей дошкільного віку

Наша Батьківщина – Україна, ми українці. Щоб діти стали народом, творцями своєї долі, необхідно,аби вони міцно засвоїли духовну культуру рідного народу. Діти будь-якої національності, які проживають на території України, повинні знати її природу, історію, культуру. Діти повинні знати, що вони живуть в Україні, в багатонаціональній, самостійній державі. У кожної людини є батьківщина — це місце, де людина народилася, живе, де народились і живуть її батьки. В нашому садочку дітей ознайомлюють з українськими традиціями під час занять, розваг та в повсякденному житті.

Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови.

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.

У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу;
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
• почуття власної гідності як представників свого народу;
• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любові до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до

людини-трударя та результатів її праці	традицій держави
захисників Вітчизни	державної символіки
рідної землі	любові до рідного дому, сім'ї
	Ставлення до свого рідного місця
Загально народних свят.

Методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі — розвиток національних рис і якостей молодого покоління.

Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Для того, щоб визначити специфіку процесу формування у дітей любові до Вітчизни, необхідно визначитися у природі самого патріотичного почуття, його структурі, змісті, а також простежити його народження, джерела (на основі яких почуттів воно формується або, точніше, без якої емоційно-пізнавальної основи не може з’явитися це складне інтегральне почуття).

Справді, якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.

У поняття патріотизму входять когнітивний, емоційний, поведінковий компоненти, які реалізуються у сфері соціуму та природи.

При цьому для дошкільнят провідним є емоційний компонент. Когнітивний компонент забезпечує зміст, а поведінковий виконує контрольно-діагностичну функцію.

Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення”, можна виділити декілька напрямків:

1. Ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

2. Ставлення до людей, які живуть в рідній країні;

3. Ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

4. Ставлення до державного устрою.

Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.

Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення дітям певних знань про неї. Зміст занять також можливо визначити в декількох напрямках.

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

Така схема змісту знань про рідну країну, на основі яких можливо вже в дошкільному віці формувати дієве ставлення до неї.

Зміст знань про рідну країну в попередніх програмових документах, як відомо, ототожнювався із змістом суспільного життя. У Державній базовій програмі та Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні цей зміст розглядається в контексті формування уявлень про країни світу, а також через порівняння з іншими країнами та пошук подібності та відмінності між ними.

Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою „від близького до далекого” – від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, міста, любов до рідної країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей „територіальний підхід” ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального почуття, як любов до Батьківщини. Очевидно, справа не у розширенні „території”, а в тому, щоб створити умови для вирішення завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що складають зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен.

У дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини.

Завдання педагога разом з батьками формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”.

Указані вище вимоги стосуються також і дошкільного закладу. Життя дітей у дитячому садку повинне забезпечити їм емоційний комфорт. Дошкільний заклад повинен стати другим рідним домом, в якому б дитина себе добре почувала. Як показує практика, це відбувається далеко не завжди.


Для того щоб дошкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запам’яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів.

Дуже важливо, щоб дитина полюбила свій дитячий садок. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять і т.д.

У дошкільному закладі, в групі, на майданчику в кожної дитини, як правило, є своє улюблене місце для гри, для усамітнення.

Вихователю необхідно дуже обережно ставитися до цього і, навіть, підтримувати „право дитини на свою територію” (також необхідно поважати право дитини на власність). Важливо створити максимально можливі умови для „індивідуального освітнього предметно-розвивального середовища” (О.Л. Кононко). Якщо вихователям вдається зробити дошкільний заклад другим домом дитини, то почуття приязні закріплюється і з роками переходить в сферу приємних і дорогих спогадів

Приязнь до дитячого садка пов’язана і з тим, як багато діти знають про свій дошкільний заклад, як вони в ньому орієнтуються, чи почувають себе господарями.

З цією метою вихователь організовує екскурсії по дитячому садку, знайомить дошкільнят із співробітниками.

Діти також повинні знати на якій вулиці знаходиться їх дитячий садок, як і чому вона так називається, що знаходиться поряд із дитячим садком. Знання збагачують почуття дітей, надають їм певність і смисл.

Почуття і ставлення стають міцними, якщо діти вкладають свою працю (беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят).

Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.

Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.

Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять.

Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули” своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін. Докладніше про роботу у цьому напрямку розкриємо нижче в змісті даного матеріалу.

Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.

Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх („Хто більше назве країн”, „З якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої країни ця іграшка”), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”, „Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті” тощо.

Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.

Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях.

Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Головна мета цих занять — пробудити в дитячих серцях любов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою. Для її реалізації необхідно використовувати спостереження, екскурсії, нескладні досліди, працю на ділянках, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки "екологічною стежиною", відпочинок "на веселій галявині" з проведенням цікавих ігор.
Засобом патріотичного виховання є мистецтво: музика, художні твори, образотворче мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво. Необхідно, щоб твори мистецтва, які використовуються у роботі з дітьми були високохудожніми.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину). Вихователь намагається познайомити дошкільнят з людьми, яким притаманні якісь певні якості чи вміння, залучити дітей до їх діяльності.

У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до пам’ятника невідомому солдату, покладають квіти. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.

Доцільно запропонувати дітям розпитати й розповісти про цікаву роботу батьків або якогось родича, а потім провести конкурс на кращу розповідь. Для зміцнення пам'яті роду велике значення має виховання (і в дорослих, і в дітей) поваги до поховань предків. Діти повинні знати, де поховані їхні дідусі, бабусі, допомагати дорослим доглядати могили рідних людей: садити квіти, поливати їх, прибирати тощо.

У старших дошкільнят і молодших школярів мають скластися поняття сім'ї, родини, роду. Вони повинні знати всіх своїх хоча б дво- і троюрідних братів та сестер.

Працьовитість українців, що рятувала націю не один раз від зникнення, актуальна в наші дні, коли знову вирішується доля України. Щоб допомогти дітям усвідомити важливість цієї риси доречно поставити такі запитання:

· Чим можна пояснити життєві успіхи твоїх рідних і родичів?

· Що ти можеш сказати про результати праці твоїх родичів?

· Хто з твоїх родичів своєю працею досяг найбільших успіхів?

· Де і ким працюють твої батьки?

· Як ти ставишся до праці своїх батьків?

· Що ти знаєш про самовіддану працю твоїх дідів та бабусь у повоєнні роки?

Старші дошкільнята повинні пізнати найбільші історичні та духовні цінності рідного краю. їхні любов, повага і зацікавленість мають виходити за межі села, міста. Ось орієнтовний обсяг знань про рідний край, який посильний шестирічним дітям.

· Наймальовничіший куточок рідного міста (річка, ліс, урочище). Чим він відомий?

· Найдавніша споруда. Історія її створення.

· Найвидатніші люди краю. Чим вони відомі?

· Туристичний маршрут по рідному краю.

· Які пісні про матір та Україну ти знаєш?

· Які вірші ти вже вивчив?

· Що означає герб нашого міста?

Шестирічні діти можуть і повинні знати і вміти співати хоча б декілька українських народних пісень. Заслуговують на увагу такі заходи, які є традиційними у багатьох дошкільних закладах — дитячі ранки: "Мамина пісня", "Українські вечорниці", „Свято української мови”, „Ярмарок”, „Свято української пісні”, обрядові свята, тощо.

Ознайомлення з рідним містом як засіб патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності, властиві дошкільному віку.
Необхідно зазначити, що морально-патріотичне виховання дошкільнят на краєзнавчому матеріалі ґрунтується на таких засадах:

• Ознайомлення дошкільнят з рідним містом повинно природно „входити” в цілісний освітній процес, що будується на фоні краєзнавчого матеріалу.
• Введення краєзнавчого матеріалу в роботу з дітьми з врахуванням принципу поступового переходу від більш близького дитині, особистісно значущого, до більш віддаленого від дитини – культурно-історичних фактів.
• Формування особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті міста, створення умов для активного залучення дітей до соціальної дійсності, підвищення особистісної значущості для них того, що відбувається навкруги.
• Розвиток музейної педагогіки, що надає можливість дитині налагодити діалог з культурним надбанням минувшини та сьогодення.
• Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. п.).
• Залучення дітей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного міста – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.
• Вибір методів ознайомлення дітей з рідним містом, що перш за все підвищують їх пізнавальну та емоційну активність.
• Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.

• Організація роботи з батьками під девізом: їх знання та любов до рідного міста повинні передаватися дітям.

Ознайомлення дошкільнят із рідним містом може стати тією основою, навколо якої інтегруються всі види дитячої діяльності.

Одним із варіантів реалізації принципу інтеграції в роботі з дошкільнятами є організація педагогічного процесу на основі тематичного планування.

Такий підхід дає можливість бачити різні аспекти явищ: соціальні, морально-етичні, природні, художньо-етичні та ін. Крім того, „занурення” в ту або іншу тему, яку одночасно вивчають діти різного віку, дозволяє об’єднати їх спільними почуттями, переживаннями при проведенні спільних свят, вечорів відпочинку, виставок. При цьому старші можуть поділитися з меншими досвідом, підготувати матеріали, необхідні для власної діяльності та для малят. Зробити подарунки малятам.

Дуже ефективною формою може стати і такий вид діяльності як дитячі „погостини”, коли старші діти готують для менших концерт, виставу тощо, і запрошують менших до себе в гості. Малята також готують невеликий концерт для старших і йдуть в групу, де перебувають діти старшого дошкільного віку. Вихователі в кінці організовують спільні ігри дітей. Так створюється дитяче співтовариство.

Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним містом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. При цьому необхідно пам’ятати наступне.

• Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.
• Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: „Як видумаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати місто? Звідки така назва? Що вона може означати?”.
• Не називати дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати такі вирази: „Це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж маленькими, як ви” або „Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших мам, тат, бабусь та дідусів ще не було на світі”.
• Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними граматичними конструкціями.

Визначимо тематичні блоки роботи вихователя з дітьми по ознайомленню з рідним містом.:

1. Історія міста. Назва. Чому тут виникло поселення людей?

2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого міста.

3. Визначні місця нашого міста. Пам’ятники, будівлі, музеї, театри.

4. Праця дорослих. Підприємства нашого міста. Чим прославлене місто.

5. Герб міста. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому місті.

6. Видатні люди рідного міста. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?

7. Природа рідного міста. Які дерева, квіти прикрашають вулиці міста. Яких рослин найбільше. Як називається ріка, на березі якої розташоване місто. Які корисні копалини є в нашому краї, місті.

8. Культура рідного міста. Які музеї, театри, бібліотеки є в місті. Навчальні заклади, школи, дитячі садки.

9. Культура поведінки в рідному місті. Як поводити себе на вулиці, в транспорті, музеї, театрі, на прогулянці, на загальноміських святах.

10. Відпочинок у нашому місті. Де люблять відпочивати жителі рідного міста. Які є традиції, свята. День міста.

11. Захисники нашого міста. Хто слідкує за спокоєм, добробутом людей у місті. Хто допомагає людям в надзвичайних ситуаціях. Хто такі ветерани. Як в нашому місті святкують День Перемоги.

Тематичні блоки можуть інтегруватися з будь-яким етапом пізнання дитиною рідного міста. збагачуючи життєвий досвід дитини.

Кожен момент ознайомлення дошкільнят з рідним містом повинен бути пронизаний вихованням поваги до людини-трудівника, захисника міста, гідного громадянина. Завдання залучення дітей до життя міста, його історії, культури, природи найбільш ефективно вирішується тоді, коли на заняттях встановлюється зв’язок поколінь та пізнання найближчого оточення обов’язково пов’язується з культурними традиціями минулого.

Ефективність морально-патріотичного виховання досягається тоді, коли педагогічна діяльність характеризується цілісністю і включає відбір краєзнавчого змісту в відповідності з метою розвитку дитини, її віковим особливостям та інтересам; збагачення розвивального середовища матеріалами про рідне місто (дидактичні ігри, посібники, предмети мистецтва, продукти дитячої творчості та інше), узгодженість тематики занять по ознайомленню з рідним містом з тематикою інших занять, з іграми дітей. Створення умов для самостійної та спільної з дорослими роботи з краєзнавчим матеріалом; забезпечення соціально-емоційного благополуччя дитини, діагностика змін в її розвитку.

«Соціально-моральний розвиток як складова життєвої компетентності дошкільника»

Щоденна систематична, послі­довна і планомірна робота з проблем фор­мування духовних цінностей у дітей, по­чинаючи з молодшого дошкільного віку, створення умов, за яких вони мають мож­ливість закріплювати знайомі морально-етичні правила та засвоювати нові правила поведінки, забезпечить досягнення ви­соких результатів у роботі з формування у вихованців морально-етичної культури.

Зміст занять має наповнюватися ціка­вими й доступними для дитини фактами із життя, ситуаціями морально-етичного зміс­ту, наочним матеріалом, творами дитячої ху­дожньої літератури, кращими зразками на­родної творчості, іграми морально-етичного спрямування тощо.

Система соціально-моральних цінностей людини

Абсолютно вічні цінності — загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, мудрість, справедливість та ін.). Саме абсолютні цінності є історично сформованим підґрунтям формування моральності кожної особистості та головним дієвим фактором судження ; кожної окремої людини про такі категорії як: правильно та неправильно, добро і зло, чесно й нечесно тощо. Національні цінності є значущими для од­ного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи.

Національна спрямованість виховання, опанування рідної мови; формування наці­ональної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народ­них традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, які населяють Україну: природо відповідність, культуро відповідність, гуманізація, демократизація, етнізація.

Громадянські цінності ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Сімейні цінності — моральні основи життя сім’ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків та ін. Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.

Соціальний прогрес, на жаль, не завжди збігається з моральним удосконаленням особистості, хоча нерідко за найважливіших соціальних обставин розкривається моральний вимір буття людини.

Особливості морального розвитку дошкільників

• Перші судження і моральні оцінки;
• первісне розуміння змісту моральної норми;
• виникнення уявлень про добре та по­гане;
• зростання дієвості моральних уявлень;
• виникнення свідомої моральності;
• початок керування у поведінці моральни­ми нормами;
• наявність моральних уявлень є необхід­ним, але не вирішальним фактором і умо­вою дотримання моральних норм;
• наявна розбіжність між вербальною та реальною поведінкою;
• моральні уявлення «випереджають» мо­ральну поведінку;
• вирішальне значення має здатність дити­ни умовно розмежовувати позиції об’єкта та суб’єкта і виступати в кожній із них. Для всіх моральних норм характерним є те, що вони закріплюють соціальний спо­сіб поведінки, що дошкільники виражають у такий спосіб: «Не можна обманювати до­рослих», «Маленьких не можна кривдити» тощо. Тобто діти констатують, що можна ро­бити, а що — ні. Про сформованість розумін­ня моральної норми можна говорити в тому випадку, якщо дитина пояснює, чому норми необхідно дотримуватись.

Основні завдання, що батьки та вихователі мають розв’язувати в процесі виховання

• Збагачувати наочно-чуттєві уявлення ди­тини про моральні якості, чесноти та доб­ру поведінку;
• сприяти розумінню того, яку велике зна­чення має дотримання моральних пра­вил;
• учити розрізняти позитивні й негативні вчинки, давати їм оцінку;
• закріплювати вміння дотримуватися мо­ральних правил у повсякденному житті;
• узагальнювати й систематизувати уявлен­ня дітей про чуйність, доброзичливість, допомогу тим, хто цього потребує, і кому самому під силу її надати;
• культивувати позитивні емоції та почуття;
• розвивати вміння розуміти внутрішній стан людини, тобто «пізнавати людину серцем»;
• розв’язувати морально виправдані спо­соби протидії злу.

Методи і прийоми для досягнення мети:

• читання творів художньої літератури та бесіди за їхнім змістом;
• колективне обговорення дій та вчинків персонажів;
• розглядання ілюстративного матеріалу та складання дітьми розповідей;
• розв’язання морально-етичних проблем­них ситуацій;
• входження в роль позитивного героя ху­дожнього твору «А як би вчинив ти?»;
• дидактичні ігри та вправи на розв’язання завдань морально-етичного змісту;
• ігри-драматизації за змістом художніх творів;
• написання листа казковому героєві, пер­сонажеві художнього твору та ін.;
• розв’язання суперечностей «Що добре, а що погано?»;
• використання зразків фольклору;
• дискусії, конкурси, вікторини;
• «мозковий штурм», розв’язання кросвор­дів, ребусів, шарад.

“Вихователь, який не сковує, а звільняє, не ламає, а формує, не придушує, а підносить, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживає разом із дитиною багато натхненних хвилин” (Януш Корчак).

Організація занять із соціально-морального виховання

Організація заняття — один із важливих напрямків роботи педагога, у ньому найпов­ніше поєднуються навчання й виховання дітей. Виховні можливості навчального про­цесу приховані перш за все в його органі­зації. У колективній діяльності головними чинниками виховання є власне умови, ха­рактер стосунків. Спілкуючись, діти вчаться співпрацювати в колективі. За правильно ор­ганізованого заняття успішно розвиваються такі моральні якості, як: колективізм, відповідальність, чесність, культура поведінки.

Усе це обумовлюється методами, спосо­бами і формами проведення заняття: поста­новкою мети та завдань заняття (для дітей), зацікавленістю діями педагога й дітей, єд­ністю і постійністю вимог, умінням педагога створити атмосферу співробітництва, забез­печити порядок і дисципліну.

• Мета, що є близькою перспективою спільної діяльності, захоплює, згуртовує, викликає інтерес до опанування нових знань і вмінь. У дошкільнят постановка такої мети має свої особливості.
• Мета повинна бути доступною, близькою й зрозумілою дітям. Наприклад, педагог говорить дитині: «Ось намагатимемося гарно написати, покажемо ці зошити та­там і мамам, вони порадіють вашим успі­хам!» Діти тут бачать перспективу — слід докласти зусиль, щоб зробити приємне батькам, щоб написати якнайкраще.
• У меті просто й переконливо виявляєть­ся практична необхідність набутих знань і вмінь (про що дізнаємось, чого навчимо­ся, де застосовуватимуться знання). Такий підхід до подання матеріалу захоплює ді­тей практично-діловою стороною, відпо­відає їхнім прагненням бачити результати своєї праці
• Мета — емоційно приваблива, містить гру, змагання.

Наприклад, діти можуть подорожувати разом із Червоною Шапочкою і допомага­ти їй.

Отже, мета, правильно поставлена, чітка, спонукає до згуртованої діяльності, викли­кає інтерес до навчання.

• Функції організації досвіду стосунків ви­конують методи проведення заняття. Ме­тодами навчання не тільки вчать, переда­ють знання, формують уміння, а й органі­зовують навчальну працю, спонукають до активної роботи, впливають на характер взаємин, що складаються. На характер стосунків під час навчання впливає правильне поєднання індивідуальних, парних, групових і колективних і форм організації роботи дітей. Поєднання різних форм заняття активізує спілкування, взаємодопомогу, розвиває мовлення та мислення дітей. Непосидючі й рухливі кра­ще виявляють себе поряд зі спокійними, стриманими, а самовпевнені — зі скром­ними та уважними. На хід заняття, організацію праці дитини та на її моральне виховання впливають контроль і оцінка. Контроль організує роботу, підвищує відповідальність, формує вміння самоконтролю. Також контроль виконує організаційну роль, якщо дотримуватись таких вимог:

а) систематично перевіряти дитячі роботи, їх знання, коментувати виконані завдання й відповіді;

б) організовувати перевірку виконаних завдань силами самих дітей;

в) спиратись на активність дітей під час перевірки умінь і навичок, за їх участю проводити бесіди, коментувати
вправи, робити висновки, обговорювати відповіді. Контроль і перевірка є спільною справою, колективною роботою, що виховує почуття взаємовідповідальності й вимогливості до знань і вмінь.

• Цілісний підхід до організації заняття потребує вмілого використання методів організації діяльності та поведінки — виховних ситуацій, змагання, ігрових прийомів, схвалення і заохочення. Дитина на початковому етапі навчання ще не усвідомлює себе членом колективу, не розуміє, що її поведінка має значення як для неї і педагога, так і для всіх дітей. Згодом діти починають розуміти потребу дисципліни не тільки для власних успіхів у навчанні, а й заради всіх.
• Особливо велике значення має ситуація успіху, яка викликає радість навчання, бажання дружно працювати. Створюється вона з метою розв’язання конкретної виховного завдання. У дитини зник інтерес до виконання запропонованого завдання, знизилася працездатність — створюється ситуація, у якій би вона могла досягти успіху, пережити задоволення.

Планування ситуації успіху містить:

• використання тих ситуацій, що ви­никають під час заняття. Дорослий уважно стежить за поведінкою дітей, їх емоційним станом, готовністю переборювати труднощі, послабленням уваги, щоб своєчасно побуди­ти до зусиль;
• навмисне створення ситуації, що ви­кликала б позитивні емоції, пов’язані з до­сягненням успіху в навчанні;
• використання прийомів для розвитку й закріплення успіху з урахуванням конкрет­них умов та індивідуальних особливостей дітей.

Для цього використовуються схвалення, похвала, оцінювання, вияви довіри, уваги.

• На організацію заняття, підвищення його виховної ефективності впливають ігри та ігрові прийоми. На ролі та значенні гри у житті дитини наголошував В. В. Зеньковський. На його думку, ігри сприяють моральному розвитку дитини не менше, ніж взаємодія із соціальним середовищем. Дитина збагачує гру такими самими моральними настроями та настановами, як і в реальному житті. Іграм належить суттєва роль у генезисі моральної свідо­мості. Таким чином, здатність до співчуття у дитини проявляється не із раціональної оцінки ситуації. Скажімо, якщо ми гово­римо дітям, що нам важко, сумно, то самі слова не викличуть у них жодного спів­чуття чи співпереживання. Вислухавши нас, вони залишаються байдужими. Але якщо дитина сама помічає наші страждання, відчуває їх у голосі, помічає у вира­зі обличчя, сльозах, то її серце переповнюється глибоким та справжнім жалем. Це означає, що почуття любові у дітей має безпосередній, сенсуальний характер.

Для дітей гра — це власне життя: від­криття світу, в якому вони вчаться жити, пізнання добра і зла, самого себе. Саме під час гри відбувається перехід до моральної особистості. Це і пошук друзів, адже у кожній грі беруть участь двоє, троє, четверо. Добре, коли вже змалечку в таких іграх дитина успадковує національний ха­рактер, формуючи свій особистий. Гра орга­нізовує, привчає дітей до порядку, підвищує активність, увагу й спостережливість. Під час гри дитина переборює невпевненість, відкриває в собі нові сили, творчі можли­вості. Під час ігор діти вправляються у мо­ральних вчинках. У всіх ігрових ситуаціях обов’язковою умовою для підсилення їх виховного значення є прояв старанності, пильності, чесності, скромності, товарись­кої взаємодопомоги.

Створення умов для формування у дошкільників гуманного ставлення до оточуючих

У дошкільному віці створюються най­більш сприятливі умови для морального розвитку дітей. У цей період розширюється й перебудовується система взаємин дитини з дорослими й однолітками, ускладнюються види діяльності, виникає спільна з однолітка­ми діяльність. Дитина пильно придивляєть­ся до світу дорослих, починаючи визначити в ньому взаємини між людьми. Провідним видом діяльності стає сюжет­но-рольова гра, де дитина моделює спосо­би поведінки, дії, взаємини дорослих. У ній на перший план висуваються взаємини між людьми й зміст їхньої праці. Виконуючи ролі, дитина учиться діяти відповідно до мо­ральних норм, прийнятних у людському су­спільстві.

Для всіх моральних норм характерним є те, що вони закріплюють соціальний спосіб поведінки, що дошкільники виражають у та­кий спосіб: «Не можна обманювати дорос­лих», «Маленьких не можна кривдити» тощо. Тобто діти констатують, що можна робити, а що — ні. Про сформованість розуміння моральної норми можна говорити в тому ви­падку, якщо дитина пояснює, чому необхідно дотримуватися норми.

Для старшого дошкільника все більшу роль починають відігравати інтереси, бажан­ня іншої людини. Діти цього віку вживають у мовленні слова, що позначають моральні якості та їх антоніми (добрий, забіяка, жад­нюга, чесний, ябеда та ін.), але пов’язують їх із ситуаціями із власного досвіду, що пояс­нюється конкретною образністю дитячого мислення.

Якщо дошкільник наочно бачить наслід­ки дотримання або порушення норми, то йому легше зрозуміти її зміст і усвідомити. Чим конкретніша норма, чим ближча вона до особистого досвіду дитини, тим легше вона усвідомлюється.

Не випадково однією із негативних яко­стей у дошкільника вважається жадібність, адже головна причина конфліктів між дітьми полягає в тому, що кожний хоче одержати привабливий предмет. Якщо іграшка недо­ступна, то дитина зазнає сильних негативних емоцій. Дитина не тільки знає й розуміє нор­му, але й визначає її належність до певної ка­тегорії: «добре» або «погано», намагається оці­нити її. У старшому дошкільному віці розвиток моральних суджень нерозривно пов’язаний із тим, як дорослий оцінює вчинки дітей. Так, легше розуміються й оцінюються ті якості, які дорослий частіше визначає й оцінює. Старший дошкільник стає ініціатором бесід із батьками й педагогами, тему яких можна позначити так: «Що таке добре, що таке погано».

У віці 3-5 років у дітей складаються етич­ні еталони-зразки, що містять узагальнене уявлення про позитивну або негативну по­ведінку в життєвих ситуаціях. Дошкільник співвідносить свою поведінку не тільки з конкретним дорослим, але й з узагальне­ним уявленням. Тобто зовнішній зразок по­ведінки дорослою переходить у внутрішній план, розширюючи можливості морального розвитку особистості.

У старшого дошкільника формуються уза­гальнені уявлення про дружбу, взаємодопо­могу, відданість, доброту. У дошкільному віці моральні уявлення дошкільника впливають на його повсякденне життя. У реальному житті дитина намагається робити моральні дії й розв’язувати конфлікти, виявляючи емо­ційну спрямованість.

У віці 5-7 років дошкільники перехо­дять від стихійної моральності до свідомої. Для них моральна норма починає бути ре­гулятором взаємин між людьми. Старший дошкільник розуміє, що норми необхідно дотримуватися, щоб колективна діяльність була успішною.

Головне — ство­рити умови, коли норма моралі почне ре­гулювати реальну поведінку дитини, тобто встановити зв’язок між моральною свідомі­стю й моральною поведінкою.

Таким чином, особливостями соціально-морально­го розвитку дітей у дошкільному віці є:

– висловлені перші моральні судження й оцінки; первісне розуміння суспільного змісту моральної норми;

– зростання дієвості моральних вчинків;

– виникнення свідомої моральності, тобто поведінка дитини починає керуватися моральною нормою.

Зарядка позитивного мислення

«Саме сьогодні»

Кожного ранку промовляйте цей текст. Стимулюйте себе до дії. Не забувайте говорити собі слова заохочення. Думайте про мужність і щастя, про силу і спокій. Успіхів Вам!

1. Саме сьогодні у мене спокійний день, і я буду щаслива. Щастя – це внутрішній стан кожної людини. Щастя не залежить від зовнішніх обставин. Моє щастя всередині мене. Кожна людина щаслива настільки, наскільки хоче вона бути щасливою.

2. Саме сьогодні я включуся в те життя, яке оточує мене і не буду намагатися пристосовувати його до своїх бажань. Я прийму мою дитину, мою сім’ю, мою роботу та обставини мого життя такими, які вони є, і буду намагатися повністю їм відповідати.

3. Саме сьогодні я почну піклуватися про здоров’я. Зроблю зарядку, буду доглядати тіло, уникатиму шкідливих для здоров’я звичок і думок.

4. Саме сьогодні я приділю увагу своєму майбутньому розвитку. Я почну займатися корисною справою. Я не буду лінуватися і змушу працювати свій розум.

5. Саме сьогодні я проводжу своє моральне самовдосконалення. Я буду корисною і потрібною своїй дитині, сім’ї, самій собі.

6. Саме сьогодні я буду доброзичлива до всіх. Я буду гарно виглядати, буду люб’язною і щирою на похвалу. Я не буду прискіпуватися до людей і намагатися їх виправити.

7. Саме сьогодні я буду жити проблемами тільки сьогоднішнього дня. Не буду прагнути вирішити відразу проблему здоров’я своєї дитини.

8. Саме сьогодні я спланую програму своїх справ, які хочу здійснити. Ця програма звільнить мене від поспіху і нерішучості, якщо я не зможу її точно виконати.

9. Саме сьогодні я проведу півгодини у спокої і на самоті. Я спробую повністю розслабитися.

10. Саме сьогодні я не буду боятися життя і власного щастя. Я буду любити і вірити в те, що ті, кого люблю, люблять і вірять мені.

Умійте володіти собою

1. Пам’ятайте: найкращий спосіб боротьби з душевним неспокоєм – постійна зайнятість.

2. Щоб забути свої напасті, намагайтесь зробити приємне іншим. Роблячи Добро іншим, робите Добро собі.

3. Не намагайтеся змінювати чи перевиховувати інших. Набагато корисливіше і безпечніше зайнятися самовихованням. Пам’ятайте: кожна людина – така ж яскрава й унікальна індивідуальність, як і ви, приймайте її такою, якою вона є. Намагайтеся знайти в людині позитивні риси, вмійте бачити її достоїнства і в стосунках з нею спробуйте опиратись саме на ці якості.

4. Майте мужність від щирого серця визнавати свої помилки. Уникайте зазнайства і позування.

5. Вчиться володіти собою! Гнів, дратливість, злобність спотворюють людину. Егоїзм – джерело багатьох конфліктів. Виховуйте в собі терпіння, пам’ятайте, що „рана заживає поступово”. Не переймайтеся через дрібниці.

6. Будь-яка справа починається з першого кроку! Пам’ятайте: перешкоди нам даються задля нашого розвитку.

7. Людина має необмежені можливості самовдосконалення, причому в усіх галузях свої життєдіяльності.

7 див кольору

Наслідки від стресу, головний біль, безсоння і поганий настрій можна подолати за допомогою кольоротерапії

Головний біль

Колір Червоний

Дія. Коли пігулки не допомагають або їх нема під рукою, покладіть на очі змочений холодною водою червоний рушник і ненадовго приляжте, забувши про все у світі. Червоний колір покращує кровообіг і посилює виробку адреналіну, завдяки чому спазм, який викликав головний біль, через деякий час проходить. Спеціалісти вважають, що навіть записник червоного кольору налагоджує оптимістично, а букет червоних троянд тим паче.

Стрес від роботи

Колір Блакитний

Дія. Якщо робота перестала радувати, гляньте на що-небудь блакитне. Колір неба приміряє нас з дійсністю і понижує тиск. Якщо ви хочете зберегти спокій і тільки спокій в момент, коли всі навколо стогнуть від авралу, поставте на робочий стіл картинку з відтінками бірюзи, одягніть окуляри з блакитними скельцями або просто повісьте картину із зображенням небесного простору.

Безсоння

Колір Рожевий

Дія. Якщо ви страждаєте від того, що ви не можете розслабитись, змініть колір своєї спальні, пофарбувавши її стіни відтінками фламінго та персику. Можна піти іншим шляхом – простішим і дешевим – придбати піжаму та постільну білизну рожевих тонів. Наукою доказано, що рожевий колір гасить агресивність, визиває відчуття спокою, затишку і недарма гарне життя називають рожевим.

Поганий настрій

Колір Оранжевий

Дія. Коли вам сумно і настрій на нулю, одягніть що-небудь оранжеве або купіть собі кілограм мандаринів. Сила оранжевого кольору велика, і він здатний мобілізувати життєві сили, вивести з депресії і примусить вас зробити щось надзвичайно складне. Крім того, колір апельсину стимулює роботу лімфатичної системи, нормалізує гормональний фон, тим самим сприяє очищенню тіла.

Нерішучість

Колір Зелений

Дія. Колір життя і весни зміцнює імунітет та охолоджує негативні емоції. Якщо ви вагаєтесь і не в змозі прийняти рішення, одягніть що-небудь зелене або сходіть, як Штирлиц, в ліс обдумати серед листя всі за і проти. Крім того, зелений колір добре впливає на роботу серця.

Запальність

Колір Фіолетовий

Дія. Колір фазану корисний при будь-яких внутрішніх запаленнях, а зблиски фіолетового заспокоюють нерви, знімають різь в очах і знижають нездоровий апетит. Фіолетовий загострює зір і почуття. Якщо вам одиноко, досить уявити квітки півників, щоб відчути себе більш щасливою людиною.

Вітер в голові

Колір Чорний

Дія. Цей колір примушує бути серйозним та ефектним. Одягатися в чорний – гарний засіб відгородитися від оточуючих, разом і від злих язиків. Недарма його так полюбляють музиканти і актори. Як і чорний діамант, чистий колір сяє зовні, допомагаючи зберегти залишки внутрішніх сил, звертаючи увагу на вашу особистість.

Колір і одяг

Білий – колір мрії, чистої любові, властива чуттєвість, вразливість

Чорний – символ похмурості, невпевненості

Сірий – чуттєвість, недовірливість

Червоний – рішучість, активність, агресивність, динамічність

Коричневий – впевненість, обережність, полюбляють люди, які свого не втрачають і скрізь хочуть бути першими

Оранжевий – мрійники, лицеміри, люблять прикидатись

Жовтий – спокійність, інтелігентність, ті, кому подобається цей колір, шукають можливість, щоб сподобатись

Голубий – підкреслює авторитет особистості

Синій – заспокоює нерви (добре діє на людей розумової праці)

Зелений – люди, які його обирають, шукають способу самоствердження, мають міцний характер, випромінюють симпатію, доброзичливість

Колір і день тижня

Понеділок – червоний колір, символ творчості

Вівторок – оранжевий колір, колір успіху

Середа – жовтий колір, колір оптимізму

Четвер – зелений колір, колір допомоги, добра злагоди

П’ятниця – голубий колір, колір чистоти, цнотливості

Субота – синій колір, колір вдалої торгівлі

Неділя – фіолетовий, колір керівників, мудреців

Вихователь – це:

Старший товариш: поговорить, порадить, придумає щось незвичайне

Арбітр: розбереться по справедливості, по законах совісті

Захисник: захистить від кривдника

Творець дитячої радості: з ним цікаво, весело

Мудрець: він все знає, усе вміє, може всього навчити

Близька людина: замінює дитині рідних під час їхньої відсутності, поруч з ним тепло, затишно

Пропонуємо на ваш розсуд обов’язкові завдання – умови роботи для вихователя.

1. Тепле слово вихователя, запитання, посмішки, жарт, уміння вислухати і дати пораду, похвалити обговорити, схвалити, заспокоїти – все це допомагає розв’язати головне завдання – створити атмосферу доброзичливості, довіри, взаєморозуміння.

2. Важливе завдання – домогтися, щоб усі вихованці були зайняті, а спілкування з дітьми було безперервним і різноманітним.

3. Кожен день має приносити дитині радість, тому вихователь намагається зняти напруження, створити у групі спокійну доброзичливу атмосферу. Протягом дня він використовує різні засоби, щоб порадувати дітей.

4. Завдання вихователя – скерувати дитину на здобування активної радості, яка відбивається в дії, в умінні робити добрі справи для інших.

5. Створенню доброго настрою сприяє і тон вихователя, його умінні пожартувати, посміятися, зрозуміти дитячий гумор.

6. Радимо...У стосунках між вихователем і вихованцями повинні панувати: злагода, доброзичливість, чемність, чесність,

Діти:

Ø мають право вибору

Ø активно граються

Ø використовують матеріали, що стимулюють творчість

Ø працюють разом і піклуються один про одного

Ø беруть на себе відповідальність

ПАМ’ЯТКА ПЕДАГОГА – «дошкільника»

o Дитсадок – твій рідний дім, і ти його мешканець. Цінуй дах дому свого, навіть якщо він протікає.

o Нехай у кожному садку живуть радість та посмішка.

o Кажуть, хата славна не кутками, а пирогами. Гарний «фасад» ще не запорука успіху.

o Кажи, коли знаєш, роби, коли вмієш.

o Дитячий садок – це наука, мистецтво, художня самодіяль-ність. А сьогодні навіть у самодіяльності цінується професіоналізм.

o Пам’ятай: адміністрація – друг людини. «Копаючи», вона шукає життєдайне джерело. Тож не плюй у криницю – знадобиться водиці напитись!

П’ять основних правил, якими слід керуватися у вихованні дітей

Менше сварити – більше хвалити!

Менше карати – більше любити!

Менше вимог – більше життєлюбства!

Менше погроз – більше радості!

Вирази, які допомагають жити

1. Мої проблеми допомагають мені рости духовно.

2. Проблеми – мої друзі, тому що вони допомагають мені стати сильними.

3. Ця проблема – урок для мене. Життя дарувало в мені таких уроків, якби я не уміла вчитися.

4. Потрібно шукати в поганому хороше. Цим я зараз і займаюсь.

5. І в цій проблемі можна почерпнути щось хороше.

6. Проблеми вчать мене знаходити можливості.

7. Для кожної проблеми є своє рішення.

8. Що нового несе мені це випробовування?

9. Невдача – це теж позитивний результат.

10. Проблеми – це дорожні вказівники, а не заборонні знаки.